Про вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) світ довідався в 1981 році. Сьогодні висловлено чимало гіпотез щодо походження цього вірусу, але жодна з них не має достовірного наукового підтвердження.
У 1986 році на Міжнародній конференції з проблем СНІДу було заявлено, що ВІЛ викликає синдром набутого імунодефіциту людини (СНІД).
За 25 років, що минули з моменту виявлення вірусу імунодефіциту людини, СНІД розповсюдився в усьому світі. Сьогодні загальна кількість носіїв вірусу становить близько 55 млн, а щодня інфікується ще майже 15–16 тис. осіб. В Україні з 1987 по 1995 роки булозареєстровано 117 ВІЛінфікованих, а з 1995 року розпочався стрімкий ріст ВІЛінфекції. За даними офіційної статистики, в Україні понад 1 % від усього населення — ВІЛінфіковані.
На території України ВІЛ поширюється переважно кількома шляхами: ін’єкційним, статевим і від ВІЛінфікованих жінок до новонароджених дітей. У 2001 році основним шляхом інфікування вірусом імунодефіциту був парентеральний (ін’єкційне введення наркотичних речовин), а зараз зростає кількість інфікування статевим шляхом (гетеросексуальний шлях).
Що ж таке ВІЛ? Це вірус, що належить до сімейства ретровірусів. Він має сферичну форму, добре пристосовану до існування в організмі людини. Потрапивши в організм, вірус проникає в Тлімфоцити (це клітини, які є в крові). Частина їх називається Тхелперами (від англ. help — захищати, допомагати). Їх призначення полягає в тому, щоб «запустити» імунну систему людини і допомогти відбити атаку вірусів. Основна небезпека вірусу імунодефіциту людини полягає в тому, що він нападає на Тхелпери, які, замість того щоб захищати організм, починають виробляти такі ж самі віруси. У результаті Тхелпери, захоплені ВІЛ, перетворюються на клітини цього вірусу. Відбувається різке скорочення Тхелперів, а відтак імунна система не спрацьовує, й організм перестає чинити опір інфекційним і пухлинним процесам. Розвивається так званий синдром набутого імунодефіциту (СНІД).
Синдром означає, що йдеться про цілий комплекс різних порушень в організмі, а не про окрему хворобу.
Набутий означає, що це те, що можна набути.
Імунний — той, що належить до імунної системи, котра забезпечує захист організму людини від різних інфекцій.
Дефіцит — нестача, відсутність.
Словосполучення імунодефіцит свідчить про те, що імунна система порушена і не функціонує нормально.
ВІЛ, потрапляючи в організм людини, починає розмножуватися, і лише через три місяці його можна знайти в крові. Період від моменту зараження ВІЛ до його виявлення в крові називають періодом «вікна», тобто в цей період вірус у крові не виявляється, але людина вже може заражати інших.
За останніми даними, період «вікна» може збільшуватися від 3 до 6 місяців і навіть до 18. Наявність антитіл до ВІЛ у крові мають підтвердити як мінімум два специфічних тести (чи аналізи крові), тільки тоді людина вважається носієм ВІЛ.
Розвиток вірусу в організмі людини проходить у кілька стадій. Через 1–3 місяці після проникнення вірусу в організм людини можуть проявитися симптоми, схожі на гостре респіраторне захворювання: підвищення температури тіла, збільшення лімфовузлів, може з’явитися ангіна, висип на тілі, проявитися розлади травної системи, мучити головний біль. Гострі прояви спостерігаються у 30–70 % людей. Ці симптоми зникають за 2–4 тижні й настає період безсимптомного, або прихованого, вірусоносійства. Такий період може тривати від 2,5 до 5 років і більше. Небезпека цього періоду полягає в тому, що вірусоносій зовні нічим не відрізняється від оточення, продовжує жити звичайним життям. Знайти вірус у крові такої людини можна лише за допомогою спеціальних методів дослідження. Іншими словами, якщо людина сама не запідозрить у себе можливої наявності вірусу і не здасть кров на ВІЛ, вона може бути джерелом зараження інших людей. Та імунна система в цьому випадку також «руйнується», причому відбувається це значно швидше, ніж якби людина знала свій ВІЛпозитивний статус і дотримувалася здорового способу життя, створивши тим самим сприятливі умови для нормального функціонування своєї імунної системи. Отже, тривалість «безсимптомного періоду» залежить від безлічі факторів, основними серед яких є здоровий спосіб життя, регулярність і збалансованість харчування, прийом антиретровірусної терапії (АРТ) і психоемоцій ний стан людини.
На наступній стадії можуть збільшуватися лімфатичні вузли (не менше двох груп), наприклад шийних і пахових, або ліктьових і пахових тощо. Тому ця стадія називається стадією генералізованої лімфоденопатії. На цьому етапі температура тіла може залишатися нормальною, самопочуття — задовільним, але лімфовузли збільшені. Таке тривале збільшення лімфатичних вузлів є показанням для обстеження на ВІЛ.
Зазначена стадія може тривати кілька років. Кількість віруса в крові при цьому різко зростає, і як тільки повністю пригнічується імунна система людини, настає наступна стадія, що називається «СНІД-асоційований комплекс», або стадія вторинних захворювань. Зараз є люди, в яких ця стадія не настає впродовж тривалого часу. Вони є вірусоносіями протягом невизначеного терміну.
Стадія вторинних захворювань характеризується тривалим проносом (більше місяця), підвищеною температурою тіла, швидкою стомлюваністю, нічною пітливістю. Людина втрачає до 10 % і більше маси тіла. Звісно, на цьому фоні легко відбувається приєднання вторинних інфекцій, викликаних вірусами бактеріями, або найпростішими мікроорганізмами.
Під впливом вторинних інфекцій відбувається ураження травної, дихальної, нервової систем організму. Приєднання цих інфекцій свідчить про настання останньої стадії хвороби — СНІДу.
Отже, ВІЛ і СНІД — зовсім різні поняття. ВІЛ — це вірус, що руйнує імунну систему людини, а СНІД — це комплекс захворювань, які виникають на фоні повного руйнування імунітету.
Зараз для лікування ВІЛінфікованих застосовується понад 15 лікарських засобів, які впливають на різні етапи реплікації (розмноження) вірусу і підбираються залежно від стадії хвороби і супутніх захворювань. Антивірусна терапія дозволяє продовжити стадію ВІЛносія до 8–15 років.
Побутує думка, що противірусне лікування вкрай дороге і недоступне для звичайних людей. Але вже зараз учені говорять про те, що вартість лікування можна зменшити вдвічі. Щодня у світі винаходять нові противірусні препарати, і є надія, що незабаром буде знайдено більш ефективні та недорогі способи лікування.
