Якщо тато і мама є авторитетами для дитини, вона може перейняти їхнє пригнічення, страх, зневіру або, навпаки, почуття гідності та упевненості. Дитина довіряє почуттям близьких дорослих, бо вони дають їй змогу відчувати, що вона не самотня у своїх переживаннях і її почуття розділяють рідні люди. Водночас байдуже ставлення дорослих до певних подій зумовлює у дітей таке саме незацікавлене ставлення до змін і перетворень у світі, країні, власному житті.
Авторитарні батьки можуть використовувати покарання й заохочення як спосіб контролювати поведінку дитини. Багатьом учителям і батькам старшого покоління такий підхід здається ефективним. Однак, із точки зору розвитку дитини, цей метод не тільки неефективний, але здебільшого контрпродуктивний.
Сучасні дитячі психологи критикують стратегії виховання, засновані на заохоченні й покаранні. По суті, це дві сторони однієї медалі, призначені лишень для контролю над дітьми та задоволення потреб батьків. Зокрема, виховання за допомогою покарань і заохочень позбавляє дітей можливості ризикувати, розвивати творчі здібності та вчитися саморегуляції.
Інформація, яку пояснюють батьки, має бути чітко структурованою, щоб дитина не знайшла в ній «прогалин» і не витлумачила її неправильно. Батьки під час бесіди з дитиною тактовно й обґрунтовано мають відокремити правдиве від неправдивого, щоб зосередити її увагу на тому, що можна схвалювати, а що слід засуджувати, у конкретній ситуації. Завдяки такому підходу дитина матиме змогу сформулювати власну думку про ту чи ту подію або явище.
Часто батьки настільки зосереджені на поведінці дітей, що зовсім забувають про свою власну. Правду кажучи, діти дійсно можуть довести батьків до такого стану, що вони втрачають контроль над своїми словами, діями й емоціями, тому батьки повинні готуватись до подібних ситуацій заздалегідь і заздалегідь налаштовуватись на самоконтроль.
Справа в тому, що безліч слів і дій ми здійснюємо автоматично, навіть не замислюючись про те, яке значення вони матимуть для нас і наших близьких та який ефект справлятимуть. Це відбувається тому, що ми вважаємо, ніби в першу чергу повинні контролювати поведінку тих, хто нас оточує, а не свою власну (адже це дійсно складніше): зупинитись, подумати та сказати самим собі: «Почекай, не відповідай, доки не заспокоїшся».
Кращий спосіб не втрачати самовладання – вчасно усвідомити, що я збираюся це зробити. Ця навичка є однією із ключових для того, щоби бути хорошими батьками.
